Блог - ВАСИЛЬ ШПІЦЕР

Теперішня польська влада заявила про свою незгоду щодо рішення Глави Української держави Віктора Ющенка про присвоєння Степану Бандері звання Героя України та визнання вояків ОУН-УПА борцями за волю України. Дивує не тільки невідповідне втручання у внутрішні справи іншої держави, але, насамперед, відсутність історичного та об'єктивного підходу до рішення нашого Президента.

Кожний народ має суверенне право самостійно визначати та належним чином вшановувати своїх героїв. Це вірно і в цьому полягає найвища історична правда і найвища об'єктивність. Для прикладу, наш герой – гетьман Богдан Хмельницький – високо пошановується в Росії, але негативно трактується у Польщі, натомість Іван Мазепа – навпаки. Напевно, що славний Тадеуш Костюшко не був героєм для Росії чи Великобританії.

Польща вважає за необхідне пригадувати старі історичні кривди і призначає ОУН-УПА відповідальними за винищення польського населення на східній частині території Другої Речі Посполитої, забуваючи, що ОУН-УПА боролися за незалежність на своїй етнічній території, а Польща так чи інакше була для нас загарбником, починаючи з ХІV століття. За сотні літ на українській землі польські завойовники пролили ріки невинної української крові, проводили ополячення, пацифікацію, заселяли українські території поляками.

Навіть зараз польська сторона допомагає ошаленілій комуністці Наталії Вітренко, яка через суд домагається відмінити укази В. Ющенка.

Шановні депутати!

З Вашої доброї волі у Львові не тільки дотепер є вулиця, названа на честь польського марксиста Бой-Желенського, але й заплановане будівництво пам'ятника польським професорам, розстріляним німецькими окупантами. Хочемо нагадати, що у Львові немає пам'ятника українцям, потерпілим від нацистів; пам'ятника видатним діячам 'Просвіти' (деякі з них зазнали репресій за часів польського панування на українських землях); пам'ятника жертвам польських репресій на наших землях; пам'ятника Ігорю Богдану Антоничу та багатьом іншим славним українцям.

Враховуючи вищенаведене, просимо:

– заборонити будівництво вказаного пам'ятника, оскільки тодішня польська професура служила засобом полонізації української молоді, читаючи лекції виключно польською мовою, і не має ніяких заслуг перед Українською Державою;

– перейменувати вул. Бой-Желенського на вулицю імені Володимира Тимчія-'Лопатинського', від дня народження якого минає 100 років (минулого року ми відзначали 70 років від дня героїчного смерті Провідника 'Лопатинського');

– перейменувати або назвати нові вулиці іменами славних українців Степана Федака, Слави Стецько та Василя Кука.

Додатки:

Короткі біографічні довідки про Володимира Тимчія-Лопатинського

і Тадеуша Бой-Желенського

Голова Проводу ЛОО КУН

Микола Пшевлоцький

20011, м. Львів

Додаток 1

ВОЛОДИМИР ТИМЧІЙ-'ЛОПАТИНСЬКИЙ' –

Крайовий Провідник на Західно-Українських Землях у 1939-40 рр.

(коротка біографічна довідка)

Володимир Тимчій 'Лопатинський' – ініціатор та співорганізатор проведення конгресу, на якому 9-10 лютого 1940 року створено революційну ОУН.

Він став першою жертвою з Проводу ОУН р. Загинув у бою з енкаведистами 70 років тому – 13 лютого 1940 року, коли за доручення С. Бандери і революційного Проводу повертався в Україну для підготовки повстання. Разом з ним загинули Зеновія Левицька – псевдо 'Зена', Микита Опришко – псевдо 'Медвідь' і Теодор Оленьчак – псевдо 'Васильків'.

Про них народ склав пісню-баладу, яку на наших землях співали ще у 60-і роки. Початок балади такий:

Як Лопатинський з-за кордону

У рідний край у Львів вертав

І ніс він думи про повстання,

Тоді чекістам в руки впав.

Їх обступили на узліссі,

Кричали: “Здайсь, бандите, здайсь!”

А він стиснув в руці “Мавзера”,

“Медвідь” гранату готував.

Їх вів “Васильків” – знав дорогу

І перший в бою він упав.

Шуміли сосни у діброві,

І скоростріл тарахкотав.

Упала “Зена” край дороги

Із криком “Слава! Не здавайсь!”

Упав “Медвідь”, а Лопатинський

На Львів, на Львів все пробиравсь.

Володимир Тимчій народився 28 жовтня 1911 року в селі Грабовець Стрийського району. Батько Іван був професійним військовим, служив на теренах Чехії штабс-фюрером (командиром чоти). Мама Марія провадила велику сільську господарку і виховувала дітей, яких у неї було семеро.

У 1932 році Володимир закінчив Стрийську ґімназію і поступив до Львівського університету на гуманістичний факультет.

Вже в гімназії він активно працював у патріотичних українських організаціях “Просвіті”, “Рідній школі”, “Пласті”, ОУН. Під керівництвом Степана Охримовича організував Перше звено Юнацтва ОУН і став його Провідником. Дружив і тісно співпрацював з Степаном Бандерою, Олексою Гасиним, Петром Мірчуком. Пізніше займав відповідальні пости в ОУН: організаційного референта повітового, а потім окружного Проводу Стрийщини, організаційного референта Крайової Екзекутиви на ЗУЗ і, нарешті, Крайового Провідника та члена Революційного Проводу ОУН.

В. Тимчій організовував походи українців на гору Маківку, де відбувалося вшанування пам’яті полеглих стрільців, започаткував будівництво читальні у селі Грабовець, за його ініціативою весілля на Стрийщині стали для молоді безалкогольними. Особливо успішною у Стрийському повіті була “шкільна акція”, помітним учасником і організатором якої був Володимир Тимчій. За активну політичну діяльність польський режим неодноразово кидав В. Тимчія до в’язниці, в т.ч. й до Берези Картузької. Тимчій-'Лопатинський' користувався теж псевдонімами 'Володимир Зборівський', 'Євгеній', 'Окулярний', 'Сніг'.

Велика родина Тимчіїв була патріотично налаштована, і коли прийшла історична пора, більшість із них стали в перших рядах борців за незалежність України.

Микита Опришко та Іван Тимчій – двоюрідні брати Володимира – були активними членами ОУН і ще юнаками складали кістяк грабовецької Організації Українських Націоналістів. Микита Опришко-'Медвідь' – організаційний референт КЕ ОУН на ЗУЗ – відзначався винятковою силою і був найвірнішим побратимом і охоронцем для 'Лопатинського'. Вони і загинули разом в бою з енкаведистами.

Петра Тимчія за діяльність в ОУН 1943 року розстріляли німці на цвинтарі у Голобутові.

Стефана Тимчія у 1934 році польський суд засудив на три роки ув’язнення за розповсюдження націоналістичних листівок. Після виходу з тюрми він продовжив підпільну діяльність, у 1938-39 рр. боровся на Закарпатті проти угорських окупантів, попав у полон. Мадяри передали Стефана Тимчія полякам, а ті без суду вбили його на території польської військової частини під Стриєм у 1939 році. Стефан став першою жертвою у боротьбі за незалежність України, яку приніс рід Тимчіїв.

Теодор Тимчій навчався у Стрийській ґімназії. Був членом Організації Українських Націоналістів від 1932 р. Після розколу очолив місцевий осередок революційної ОУН. Займався пропагандивною роботою, від листопада 1945 р. під псевдонімом “Аркас” працював районним референтом пропаганди нафтового басейну м. Борислава та околиць. Під час облави 22 березня 1946 р. НКВД виявило у двох кілометрах на північ від с. Доброгостова Дрогобицького району підпільну друкарню, якою опікувався Теодор Тимчій-“Аркас”. В той час крім нього там було ще шестеро повстанців, які на пропозицію здатися відповіли кулеметним і автоматним вогнем. У нерівному бою Тимчій-“Аркас” та ще четверо повстанців загинули, а двоє його охоронців потрапили до ворожого полону. З криївки енкаведисти вилучили 1 кулемет, 2 автомати, 4 ґвинтівки, 2 пістолети, 4 ґранати, друкарську машинку, ротатор та різноманітну підпільну літературу.

Іван та Богдан Тимчії – ще два стриєчні брати Володимира – були в Дорості “Рідної Школи”, а згодом стали членами ОУН. Івана після війни заарештувало НКВД. Його довго тримали у Стрийській тюрмі і жорстоко катували, вимагаючи, щоб видав криївки, прізвища і псевда повстанців. Він не зрадив друзів, і тоді його вислали до Сибіру на каторжні роботи. Повернувся Іван додому вже після смерті Сталіна інвалідом. Не міг ходити і незабаром помер на руках у старенької матері.

Додаток 2

ТАДЕУШ БОЙ-ЖЕЛЕНСЬКИЙ – польський письменник і перекладач.

(коротка біографічна довідка)

Тадеуш Бой-Желенський в 1892-1900 рр. навчався медицини в Ягеллонському університеті. Але разом з тим був гульвісою, зловживав алкоголем і грою в карти. На рік навіть перервав навчання, впав у залежність від картярського азарту і найважливішим життєвим питанням для нього стали гроші. Коли в 1901 р. отримав нарешті диплом, розпочав працю в шпиталі св. Людвіка. Помилиться, однак, той, хто б подумав, що змінив спосіб життя, надалі часто перебував 'у Турлінського' (в готелю 'Під Ружею'), чи Ямі Михалика, де весело текло життя краківської циганерії. (Tadeusz Boy-?ele?ski w latach http://pl.wikipedia....>1892–http://pl.wikipedia....>1900 studiowa? medycyn? na http://pl.wikipedia....>Uniwersytecie Jagiello?skim. Uczy? si? wprawdzie, ale te? jednocze?nie prowadzi? hulaszczy tryb ?ycia, nie stroni?c od alkoholu i gry w karty. Na rok nawet przerwa? studia, wpad? w na??g karciarstwa hazardowego i najwa?niejsz? kwesti? ?yciow? sta?y si? dla niego pieni?dze. Kiedy w 1901 roku otrzyma? ostatecznie dyplom rozpocz?? prac? w Szpitalu ?w. Ludwika. Myli?by si? jednak ten, kto by pomy?la?, ?e zmieni tryb ?ycia, nadal cz?sto przebywa? 'u Turli?skiego' (w hotelu Pod R???), czy http://pl.wikipedia....>Jamie Michalika, gdzie weso?o p?yn??o ?ycie krakowskiej cyganeriі.

– ?r?d?o „http://pl.wikipedia....>http://pl.wikipedia....”).

Останні його праці про http://uk.wikipedia....>Бальзака й http://uk.wikipedia....>Стендаля і особливо http://uk.wikipedia....>Міцкевича проклали шлях марксистській літературній критиці в http://uk.wikipedia....>Польщі.

Після підписання пакту Молотова-Ріббентропа, коли більшовицька Росія і нацистська Німеччина напали Польщу, Тадеуш Бой-Желенський не пішов воювати проти загарбників, не емігрував до Англії чи якоїсь нейтральної країни, а втік до Львова, який уже був окупований Радянським Союзом.

Більшовики, які знищили в Катині десятки тисяч польських офіцерів та інтелігентів, з якогось дива не тільки тепло прийняли Тадеуша Бой-Желенського, але й призначили його на посаду професора Львівського університету. Чому? Очевидно мав цей марксист якісь заслуги перед комуністичною Москвою.

У Львові він також став членом редакційної колегії журналу Спілки радянських письменників 'http://pl.wikipedia....>Nowe Widnokr?gi', публікував статті у 'Червоному Прапорі' та брав участь у промосковських пропагандистських заходах.

У грудні 1939 року окупаційною радянською владою обговорювався проект створення “Львівського державного українського університету”, однак за наполяганням польської професури було прийнято рішення про усунення із назви прикметника “український”. Від 3.01.1940 Львівський університет отримав офіційну назву “Львівський державний університет імені Івана Франка”. Цей факт свідчить не тільки про те, що згадана 'польська професура' була близька до окупаційної більшовицької влади, але й про те, що вона ненавиділа все українське. Воліла, зрадивши рідний край, служити московському окупантові, тільки б надалі гнобити українство.

Про освітнє становище у тогочасному вузі польський письменник-марксист Тадеуш Бой-Желенський писав у перші місяці 1940: “Я тепер працюю в українському університеті імені Івана Франка, отримую за це зарплату російськими рублями, читаю курс французької літератури єврейським студентам польською мовою”.

Після окупації Львова гітлерівці стратили на Вулецьких горбах у липні 1941 р. групу відомих науковців-поляків, серед яких був і Тадеуш Бой-Желенський. Вони, а не українські націоналісти і навіть не жиди, стали першими жертвами нових окупантів. Чому? Очевидно, що за занадто тісну співпрацю з комуно-більшовиками.

Цікаво було б дізнатися, чому комуністи назвали вулицю лише іменем Бой-Желенського, а не вшанували всіх загиблих польських науковців (назвали ж вулиці і провулки іменем Бакинських Комісарів)?

Закрити